Вчора Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності не підтримав проект постанови про висловлення недовіри Генеральному прокуророві. Причому у такому рішенні депутати були майже одностайні. Тільки один член комітету – Володимир Стретович – висловив протилежну точку зору. Не підтримали ідею недовіри навіть ті депутати, чиї підписи стоять під проектом постанови. В чому ж причина такої несподіваної зміни вектору?

Для відповіді на це питання відтворимо та проаналізуємо хронологію подій. А за основу аналізу візьмемо окремі політичні факти, які не мали або не мають зрозумілого публічного пояснення. Тож, розглянувши такі факти у сукупності, спробуємо наблизитися до їхньої справжньої причини.

29 листопада 2007 року фракціями БЮТ і НУНС була утворена Демократична коаліція, у складі 227 народних депутатів. До складу коаліції, всупереч програмним положенням політичної сили, не увішов лише Іван Плющ, який публічно так і не пояснив свою позицію. Проте, якщо є дія, то має бути і її причина. Якщо ми не бачимо причину, то це не означає, що її не існує. Це означає, що вона не всім відома. Отже, Іван Плющ знав щось таке, що не було відомо навіть іншим народним депутатам, щось, відоме тільки надзвичайно вузькому колу осіб. В даному випадку без додаткових пояснень всім зрозуміло, хто саме входить до цього вузького кола (далі умовно називаємо це коло "мадридським двором"). Отже, поведінка Плюща – це перший публічний прояв "таємниці мадридського двору".

Другим таким проявом я би назвав призначення секретарем Ради нацбезпеки і оборони Раїси Богатирьової, що відбулося 24 грудня 2007 року. В цілому це цікавий і сильний хід, але зараз розглядаємо його тільки як прояв таємної політики, бо публічних пояснень цього достатньо несподіваного призначення так і не було.

Ще одним несподіваним проявом "таємниці мадридського двору" є залишення В. Семенюк на посаді голови ФДМ. Зрозуміло, що сама Семенюк як б/ушний товар нікому вже не потрібна, але вона обирається як, хай і поганий, але інструмент контролю над приватизаційними процесами. На мою думку, очевидним є те, що цією таємною політикою "мадридського двору" керує голова секретаріату В. Балога, саме він надзвичайно впевнено анонсує дії Президента, після чого, як бачимо, анонсовані дії покірно виконуються, інколи викликаючи повне нерозуміня як в суспільстві, так і у депутатів фракції НУНС.

Крім зазначених крупних подій, можна згадати ще і значно менші – наприклад, порушення кримінальної справи відносно Луценка. Як експерт в цій області, абсолютно точно можу сказати, що, якби не було надзвичайно конкретної вказівки "згори", прокуратура по своїй волі ніколи би не влізла в це розслідування, коли була можливість "спихнути" ці "розборки" на суд, що відповідало би вимогам закону. Інший приклад – повністю кероване блокування і розблокування парламенту для внесення змін до господаського процесуального кодексу, щоби унеможливити повернення у державну власність "Дніпроенерго".

Отже, в тому чи іншому обсязі депутатам коаліції вже давно зрозуміло, що таємна політика "мадридського двору" досить сильно відрізняється від публічних позицій парламентсько-урядової коаліції. Саме це і є прямим поясненням, чому депутати не підтримали проект постанови про висловлення недовіри Медведькові. Тому що, на посаді Генерального прокурора краще мати Медведька, ніж абсолютно непередбачувану особу. Де гарантія, що після відставки Медведька на цю посаду не буде запропонований, наприклад, пан Васильєв чи Потебенько?

Насправді, зрозуміло, що ці прізвища названі умовно, але вони відображають рівень непередбачуваності кадрових рішень Секретаріату Президента. Якщо ж говорити серйозно, то є висока ймовірність, що Секретаріат на цій посаді хотів би бачити Ігоря Пукшина, але це б означало, що Генеральна прокуратура знову може перетворитися на інструмент вирішення політичних питань. Чого не можна допускати!

Довідка: 

Олійник Святослав Васильович - народний депутат України п'ятого та шостого скликань.

У п'ятому скликанні - Голова підкомітету з питань парламентського контролю за дотриманням прав людини в діяльності правоохоронних органів та роботи з заявами і зверненнями громадян Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Народився у місті Дніпропетровську у 1975 році, здобув там спочатку середню, а потім і вищу юридичну освіту: у 1998 році закінчив Дніпропетровський державний університет за спеціальністю "правознавство".

У цьому ж році влаштувався на роботу до прокуратури. Працював на різних посадах - прокурором відділу у прокуратурі Дніпропетровської області, заступником начальника відділу, заступником прокурора міста Дніпропетровська. Неодноразово виконував обов'язки прокурора Дніпропетровська.

У 2005 році С. Олійник звільнився з органів прокуратури за власним бажанням. Період його роботи на прокурорських посадах був позначений серією резонансних кримінальних справ щодо розкрадання бюджетних коштів, що виділялися на житлово-комунальне господарство міста.

Залишивши систему прокуратури, розпочав приватну адвокатську діяльність і зробив ім'я відомого адвоката.

З липня 2005 року був членом Дніпропетровської обласної асоціації адвокатів.

На виборах 26 березня 2006 р. обраний до Верховної Ради України за списком Блоку Юлії Тимошенко.