Правозахисна «реформа» в МВС України: зайвою виявилася … громадськість

20 квітня 2010 року на офіційному веб-сайті Президента України було анонсовано зустріч Віктора Януковича та «широкого кола українських правозахисників», яка має відбутися незабаром. Одночасно прес-служба Президента повідомила про те, що «Міністр внутрішніх справ на виконання вказівки Президента України ввів до складу колегії МВС відомого правозахисника Едуарда Багірова. На чолі з ним при МВС створюється громадська рада із захисту прав людини».

 

Варто було б аплодувати керівнику міліцейського відомства Анатолію Могильову за створення механізму громадського контролю у вигляді громадської ради з питань забезпечення прав людини якби … аналогічна громадська рада при МВС не існувала вже понад три роки. Її було утворено Наказом Міністра внутрішніх справ ще в грудні 2005 року. Хоча перший поіменний склад членів Громадської ради при МВС було затверджено рішенням Міністра, проте усі подальші зміни та ротації у складі цього консультативно-дорадчого органу відбувалися виключно на підставі рішень представників громадянського суспільства, міністри Луценко та Цушко не наважувалися маніпулювати складом Ради. Громадська Рада самостійно формувала порядок денний своїх засідань, які нерідко проходили дуже емоційно. За прикладом ГР при МВС України аналогічні Ради було утворено при кожному обласному управлінні міліції і представники громадськості не просто «засідали», але отримали можливість бути присутніми під час особистих прийомів громадян міліцейськими керманичами, інспектувати без попередження місця попереднього ув‘язнення, які входили до складу міліцейського відомства у складі так званих «мобільних груп».

 

Перший і єдиний Співголова Громадської Ради при МВС – відомий харківський правозахисник Євген Захаров усіляко намагався оминати гострих питань та не допускати прийняття Громадською Радою рішень із засудженням міліцейських порушень прав людини та, інколи, відвертих злочинів, про які ставало відомо громадськості. Тим не менше пан Євген принаймні був обраним на цю посаду громадськістю, а не призначеним особисто Міністром внутрішніх справ. Існувала певна теоретична можливість, що згодом громадянське суспільство висуне та підтримає в керівники Громадської Ради при МВС людину, менш віддану сумнівним ідеалам «конструктивної співпраці» з владою.

Громадські Ради при МВС дуже швидко почали дошкуляти міліцейському керівництву і в 2008 році Юрій Луценко вигадав унікальний своєю цинічною безглуздістю механізм, гідний пера незабутнього Франца Кафки. Так з‘явилося внутрішньо-міліцейське «міністерство прав людини» під назвою «Управління моніторингу дотримання прав людини». Співробітники цього Управління – як правило міліцейські пенсіонери, за непогану зарплату, яку справно отримували в касі МВС, маючи статус держслужбовців, використовуючи міліцейські приміщення, канцтовари та автомобілі, перебуваючи на відомчому квартирному обліку, та отримуючи від Міністра премії, були зобов‘язані… проводити моніторинг дотримання прав людини співробітниками міліції, ініціювати та приймати безпосередню участь в проведенні службових розслідувань за скаргами громадян на порушення прав людини міліціянтами. Чи здивує когось повна відсутність повідомлень про жоден резонансний факт викриття Помічниками міністра з прав людини, яких було призначено в кожному регіон, «катів» чи «перевертнів» в погонах?

Можна зрозуміти Анатолія Могильова, який відразу ліквідував безглуздий піар-підрозділ МВС у вигляді Управління моніторингу дотримання прав людини. Але при чому тут Громадська Рада при МВС, в діяльність якої досить незграбно втручається новий міністр? Справа тут навіть не у контроверсійній особистості пана Едуарда Багірова, якого Міністр внутрішніх справ призначив головний міліцейським правозахисником. Пан Багіров давно називає себе правозахисником і, можливо, незабаром журналісти та активісти зможуть відшукати навіть тих жертв порушень прав людини, яким Едуард Садихович реально допоміг. Проте насправді вражає те, що Міністр внутрішніх справ вважає за можливе формувати списки громадських активістів, які будуть контролювати його відомство. Хочеться вірити, що Президент Янукович зустрінеться і почує тих правозахисників, які не сприймають подібної організації громадського контролю за дотриманням прав людини правоохоронцями.

Якщо Віктор Янукович, як гарант дотримання конституційних прав та свобод людини дійсно бажає якісних змін в громадському контролі за дотриманням прав людини правоохоронцями, то починати треба із розробок відповідних законопроектів, зокрема застарів і вимагає змін ЗУ «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», необхідно ухвалити Закон України «Про національні превентивні механізми попередження катувань» та підсилити на рівні закону повноваження та можливості цивільного контролю, який здійснюється Уповноваженим ВР України з прав людини. Громадські ради при МВС, СБУ, Державному департаменті України з питань виконання покарань мають формуватися незалежно від керівництва вказаних відомств, та самостійно організовувати свою роботу.

Чи готовий до таких реформ український Президент Віктор Янукович – покаже час.
Проте щодо міністра внутрішніх справ України Анатолія Могильова уже зараз можна стверджувати – наразі ознак готовності до запровадження дієвого громадянського контролю за міліцією він не демонструє.